Севасто́поль (крим. Aqyar, рос. Севастополь, 1783—1784 та 1797—1826 рр. Ахтіар, також Севастопіль[1]) — портове місто державного підпорядкування в Україні. Місто розташоване на південному заході Кримського півострова, на узбережжі численних (понад 30) бухт Чорного моря, найголовніша та найбільша з яких — Севастопольська, де розташовані головна база для військово-морських флотів та крупні порти. Із заходу та півдня омивається водами Чорного моря. На території регіону беруть початок усі три пасма Кримських гір (Зовнішнє, Внутрішнє та Головне). Один із 27 адміністративних регіонів України.

Клімат

Клімат відносно м'який, морський, помірно континентальний у передгір'ях, помірно континентальний із «відтінками» субтропічного середземноморського типу на південно-східному узбережжі. Середньомісячна температура повітря протягом року завжди вища 0 °C. Найхолоднішим буває лютий +2,6 °C, найтеплішим — липень +22 °C — +24 °C.

Історія

Поселення на місці сучасного Севастополя, Херсонес Таврійський, було вперше засноване в 422—421 роках до н. е. грецькими вихідцями з Гераклії. Місто досягло розквіту у період до 2 століття н. е., та спочатку існувало як самостійне, в 1 столітті потрапило під контроль Римської Імперії, а з кінця 4 століття — Візантії. Наприкінці 10 століття на короткий час місто потрапило під контроль Київської Русі. В 13 столітті місто прийшло в занепад, а в кінці 14 століття було остаточно зруйноване татарами.[Джерело?] На місці Херсонеса виникло невелике кримськотатарське селище Ак-Яр.

Нове місто Ахтіар на місці стородавнього поселення було засноване під керівництвом російського адмірала шотландського походження Фоми Фомича Маккензі (Thomas Mackenzie) за наказом графа Григорія Потьомкіна 3 (14) червня 1783 року (по приєднанні Криму до Російської імперії)[2]. Ахтіар споруджувався дуже швидко. Основною причиною цього було те, що солдати і матроси брали каміння з будинків та стін фортеці Херсонесу, який на той час непогано зберігся. Древні будівлі Херсонесу, які на той час дуже добре збереглися, і мали навіть двері у будинках[3], висаджувалися в повітря заради будівельного матеріалу.

1784 року перейменований згідно бажанню Єкатерини ІІ на Севастополь (з грец. «місто слави»), а вже через 13 років йому повернута первинна назва, яка була закріплена з 1797 до 1826 року. До 1804 року Ахтіар — головна російська військова база на Чорному морі і сильна фортеця.

Під час Кримської війни зазнав облоги (25 вересня 1854 р. — 8 вересня 1855 р.) і майже цілковитого знищення; за Паризьким мирним договором (1856) демілітаризований, з 1871 р. — знову військова база.

Побудова залізниці (1875) вплинула на зростання торговельної пристані (вивіз пшениці), яку, однак, по відновлення Севастополя як морської фортеці (1890) переведено до Феодосії.

У червні 1905 р. в Севастополі сталося повстання матросів проти царського режиму (на броненосці «Потьомкін»).

З 1921 р. у складі Кримської АССР (положення ВЦІК «Про Кримську Радянську Соціалістичну Республіку» від 8 жовтня 1921 р.).

З 1945 р. після ліквідації Кримської АССР у складі Кримської області РРФСР як місто обласного підпорядкування.

У 1948 р. указом Президії ВР РРФСР виділений в окремий адміністративно-господарський центр (місто республіканського підпорядкування). При цьому Севастополь не став окремим суб'єктом РРФСР[4][5][6], і юридично продовжував залишатися у складі Кримської області, яка згідно діючої на той момент Конституції РРФСР була одним з суб'єктів РРФСР.

У 1954 р. указом Президії ВС СРСР, Кримська область за ініціативою Микити Хрущова була передана з РРФСР в УРСР. Відповідні зміни в Конституції СРСР, РРФСР і УРСР були внесені 26 квітня, 2 червня і 17 червня. (В указі передача Криму пояснювалася територіальною близькістю до України, спільністю економіки, культурними зв'язками, і була приурочена до 300-річчя з дня підписання Березневих статей). Передача Кримської області відбулася з дотриманням всіх передбачених діючою Конституцією СРСР процедур[7], проте, згідно з Угодою про утворення СРСР зміна меж між союзними республіками взагалі знаходиться поза повноваженнями центральної влади Союзу РСР (їх веденню — тільки зміна зовнішньої межі між СРСР і іншими державами), а союзні республіки — незалежні держави, що добровільно об'єдналися (а Україна і Білорусь були навіть членами ООН). Тому згідно з Конституцією СРСР — все законно, а згідно з нормами міжнародного права — грубе порушення (передача території без складання міжнародного договору і без його ратифікації законодавчими органами влади УРСР і РРФСР).

У Конституції УРСР 1978 роки був встановлений статус Севастополя як міста республіканського підпорядкування. Конституція РРФСР з 1978 вперше стала містити список міст республіканського підпорядкування, нарівні з іншими суб'єктами федерації. Севастополя поміж них не було. Таким чином був юридично закріплений статус Севастополя як частини УРСР.

Поточний статус Севастополя як суб'єкта України заперечується рядом політичних рухів Криму і Севастополя (Російський рух Криму, Російська громада Криму), які як політичну платформу висувають гасла повернення Севастополя і Криму до складу Росії. Аналогічної позиції дотримуються і ряд політичних сил і діячів Російської Федерації (Дмитро Рогозін, Сергій Бабурін, Костянтин Затулін, Юрій Лужков), що з середини 1990-х подають політичну, організаційну і фінансову підтримку російським національним організаціям Севастополя і самому місту.

Населення

На території Севастопольської міськради сконцентровано близько 15 % населення Кримського півострова.
1875 — 12 000 мешканців
1897 — 53 000
1926 — 96 700 (у тому числі 10,6 % українців, 60,0 % росіян),
1939 — 114 000
1959 — 148 000 (у тому числі приблизно 19 % українців, 76 % росіян)
1970 — 229 000
2005 — 378 600
2007 — 379 200

Адміністративно-територіальний поділ

Структурний каркас Севастопольської системи розселення утворюють три міста (Севастополь, Балаклава та Інкерман) і селище міського типу Кача. Загалом на території міськради знаходиться 29 населених пунктів. Райони:
Балаклавський район
Гагарінський район
Ленінський район
Нахімовський район