Ха́рків — місто на сході України, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 455, 9 тис. осіб[1], площа міста — 306 км². Друге за кількістю населення місто України, з грудня 1919 по червень 1934 рр. — перша столиця УРСР.

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний центр України, був третім за розмірами індустріальним центром в СРСР після Москви та Ленінграда. 60 науково-дослідних інститутів, 30 вищих навчальних закладів, 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 театрів, 80 бібліотек.

Розташування і природа
Найвищий пункт над рівнем моря 120 м (Лісопарк), найнижчий — 94 (Новоселівка). З погляду рельєфу Харків ділиться на чотири низовинні і чотири підвищені райони. Стік річок творить улоговину, висунену з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною. Височини Харкова, переважно піщані, донедавна були вкриті сосновими і березовими лісами (Холодна гора, височина на північ від Лопані).

Довжина Харкова:
з півночі на південь — 24,3 км
з заходу на схід — 25,2 км

Річки Харкова
Харків розташований на вододільному підвищенні і в долині річок (Харків, Лопань, Уди, Немишля); на території сучасного Харкова ці невеликі річки сходяться і вливаються (через Уди) до Сіверського Дінця.

Первісно долини річок на території нинішнього Харкова були заболочені, улітку деякі висихали до малих потоків (Нетеча, Немишля).

Райони Харкова
Територія сучасного Харкова покриває 300 км² й адміністративно ділиться на 9 районів: Дзержинський, Жовтневий, Київський, Комінтернівський, Ленінський, Московський, Фрунзенський, Орджонікідзевський і Червонозаводський. Проте, донедавна зберігалися старі назви «сторін», поселень і слобідок, що були поступово включені до Харкова: Поділ, Залопань, Захарків, Клочківська Слобідка, Павлівка, Кінний базар, Основа, Панасівка, Довголівка, Заїківка, Велика Гончарівка, Мала Гончарівка, Журавлівка, Верещаківка, Іванівка, Петінка, Москалівка, Нова Баварія, Велика Данилівка та інші.

Історія
На місці Харкова знаходилося стародавнє місто Донець, ще за часів Київської Русі. Назва міста походить правдоподібніше від річки Харків («Хар-Кобе»). Інші версії — від засновника поселення Харків хутір козака Харитона (Харка). Ще одна версія — від козака Івана Каркача (Харкача). Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань). З початку 17 ст. Харківщина належала до Московської держави, але до 1650 р. тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Проте російські «служилі люди» не були постійним населенням. Паралельно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

За козацьких часів Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю із вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці.

Населення
Після революції 1917 — 20 років чисельність мешканців Харкова постійно зростала. За переписом 1926, місто мало 417 000 осіб (третє місце після Києва й Одеси) й українці стали в ньому відносною більшістю (38,3 %), росіян тоді було 38 %, євреїв 19,5 % (відсотки на 1897 p.: 29,2, 60,0, 6,1). Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна і за 1930-х років, головним чином через приплив із сіл; 1939 Харків мав 833 000 мешканців. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку на провінції, і в 1942 — 43 роках його лишилося 160 — 180 000. Після 1944 р. населення міста почало швидко зростати. Перепис 1959 року подає у Харкові 953 000 осіб. Значна частина його — промислові робітники, службовці, працівники на будівництві, транспорті, у торгівлі, освіті й установах охорони здоров'я. Поділ за національністю: українців 48 %, росіян — 40 %, євреїв — 9 %.

Економіка
Народне господарство
Харків — один з найбільших промислових центрів України й колишнього СРСР, третій після Москви і Ленінграду центр машинобудування. Тут є великі машинобудів. і металообробні зав., також підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості (45 % всієї продукції м.): Харківський тракторний зав., Харківський зав. транспортного машинобудування (випускає магістральні тепловози), Харківський електротехнічний зав. (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківський зав. «Серп і Молот» (двигуни до зернових комбайнів), верстатобудів., авіаційний, велосипедний заводи, «Турбоатом», «Електроважмаш», «Південкабель», Завод імені Малишева тощо. Працюють підприємства хім. промисловості (заводи пластичних мас, мед. пластмас, хім. реактивів, лакофарбові, фармацевтичні й ін.), деревообробної, будів. матеріалів, меблів; розвинута поліграфічна промисловість, харч. (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика, 2 броварні, жировий комбінат, 2 м'ясокомбінати тощо), парфумерно-косметична фабрика, Харківський ювелірний завод. З легкої промисловості найбільш розвинена швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва (Харків мав найбільшу фабрику в колишній УРСР), канатний завод. Кількість промислових робітників на 1961 р. перевищувала 350 000, у 1980 р. доходить до півмільйона.

За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 22,1 млрд грн., у т.ч.: машинобудівної галузі – на 6,0 млрд грн., харчової галузі – на 4,8 млрд грн., підприємствами з виробництва та розподілення електроенергії, газу і води – на 5,1 млрд грн., хімічної та нафтохімічної промисловості – на 1,8 млрд грн.